Сон или явь? Скорее все же сон,
Но как же кстати оказался он.
Иду меж гор. Пустынные места.
И на тропе встречаю вдруг Христа.
Он не во славе и печален вид.
Мне нечего сказать, и Он молчит.
Не спрашивая, знает Он ответ,
Как прожила я долгих сорок лет,
Что пролетели, словно легкий дым,
С последней славной нашей встречи с Ним.
Глаз не поднять и не открыть уста…
Что говорить? Виновна, нечиста.
В пыли, грязи от головы до пят.
Поступки о возмездии вопят,
И воздаянья требуют слова
-Я неправа, ужасно неправа
Была вчера, и нынче, и вообще
Искала в жизни я не тех вещей.
Не помню, говорила ль что еще,
Но вдруг мой взор Его коснулся щек-
(Я не могла смотреть Ему в глаза)
Катилась по щеке Его слеза
Он видел насквозь всё мое житье…
- Спаситель мой, Сокровище моё!
За грех мой плата на Твоих руках.
Тебе ли плакать о моих грехах?
Не осуждаешь? Нет? Не может быть!
И Он ответил: -Я учу любить…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
